Знаймо своїх героїв

З 2006 року в Україні офіційно прийнято відзначати 14 грудня як День вшанування ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС, адже саме цього дня було завершено будівництво саркофага над зруйнованим 26 квітня 1986 року у результаті вибуху четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС. Сотні тисяч людей з усього Радянського Союзу брало участь у ліквідації наслідків цієї жахливої катастрофи, та найбільше було жителів Української РСР. Було там і багато наших земляків. Сьогодні своїми спогадами ділиться житель с. Старого Міста, ліквідатор наслідків Чорнобильської катастрофи категорії II–А Ярослав Ількович Пелещишин.

-          Це вже був 1987 рік. Починалось літо, - розпочинає свою розповідь Ярослав Ількович. – На той час я працював трактористом у колгоспі с. Старого Міста «Шлях до комунізму». Вдома з роботи мене чекала любляча дружина Марія та двійко маленьких діток – шестирічний Іванко та трирічна Оля. Я спішив з роботи до сім’ї, а там того дня на мене чекала на мене ще й повістка з військкомату: «З’явитись у Бережанський військкомат». Не знав, ні для чого, ні куди треба буде їхати, але, як послушний громадянин своєї держави, поїхав, куди кликали.

Підгайці. Історико-містобудівний нарис

Мережа міських поселень Галичини формувалась упродовж століть вслід за розвитком суспільно-економічних відносин. Період XIII – I пол. XVII століття, знаменується динамічним зростанням  кількості міст. Це явище було спричинене не менш динамічним розвитком цілком «капіталістичних» товарно-грошових відносин. Будучи переважно осередками торгівлі та ремесла, міста виконували функцію ринків обміну для певної території. В ідеалі система розташування міст забезпечувала можливість селянам з найдальшого села впродовж дня привезти до міста продукцію землеробства, продати чи обміняти її на ремісничі вироби і того ж дня повернутись додому. На середину XVII століття у Руському воєводстві вже було 177 міст, середня відстань між якими становила 15 – 20 км.

Якщо до XV століття ініціатива у заснуванні нових поселень належала верховній владі (князям, королям), то надалі заснування міст ініціювали переважно приватні землевласники, почавши від великих магнатів-латифундистів, закінчуючи більш-менш заможними дворянами. Справою власників було отримати в королівській канцелярії необхідні юридичні документи, зокрема узаконити торговельні та ярмаркові дні. Місто розглядали передовсім як надійне джерело доходів. Окрім цього воно сприяло оборонності краю і пожвавлювало внутрішній торговельний обмін.

УПА на Підгаєччині

Про визвольний рух на Підгаєччині першу комплексну статтю написав Лев Шанковський. Визвольний рух ОУН та УПА на території Підгаєцького повіту також розглянемо у вступній статті Петра Твардовського до історико-мемуарного збірника «Підгайчани в боротьбі за волю України», яка переважно опиралася на праці Л. Шанковського, П. Мірчука та спогади вихідців з Підгаєччини.

Ця стаття – спроба подати загальну характеристику діяльності підрозділів УПА в Підгаєцькому повіті на підставі широкої джерельної бази, насамперед документів ОУН і УПА, які зберігаються в українських архівах. Виписки частини документів надав дослідник Володимир Мороз.

Створення відділів УПА на території Підгаєччини мало за собою багатий військовий досвід Організації Українських Націоналістів. Упродовж 1938 – 1939 років члени та симпатики ОУН проходили теоретичний і практичний вишкіл у навчальних таборах, що були організовані у важкодоступних лісових місцевостях біля сіл Мужилів, Шумляни, Лиса, Вербів, Рудники, Носів та Затурин. Підпільники Підгаєччини виступили організованою силою у подіях німецько-польської та радянсько-польської війни 1939 року.

Також на початку війни між ІІІ Рейхом та Радянським Союзом активну участь у військових подіях червня – липня 1941 року взяли члени ОУН з Підгаєцького повіту, виконуючи накази Проводу ОУН щодо загального повстання у Краї та проголошення Акту Державної Незалежності.

Спогади про Майдан

Розумію, що спогади кожної людини чогось варті, і ще, зваживши на прохання моїх товаришів, пишу ці спогади.

У 2004 році наші сподівання на справедливість було зневажено, право на вибір було забрано. Неспокій, тривога, бажання змін спонукало мене, як і багатьох інших, у ту зимову пору вирушити до Києва на Майдан. Запам’яталось, як вирушали автобусом з-під районної ради, як мене проводжала дружина і мій товариш Ярослав Саландяк, який хотів та фізично не зміг поїхати. Їхати було холодно, хоч мав кожуха. Там одразу вразила величезна кількість людей. Дух, повітря Майдану – це щось надзвичайне. Розмовляти будь з ким було легко і приємно, ми справді почувалися одним народом. Пригадую, як вночі ми стояли біля Верховної Ради та й почали співати українських пісень, то була чудова ніч… ще згадалась молода пара, що дала обіцянку після перемоги народити дитину, дідусь, що приніс нам маленьку баночку меду, бо більше нічого у нього не було, скрипаль, що грав нам на Банковій у скрипучий мороз, грав чудово, від душі дарував свій талант.

Інвестиційний паспорт Підгаєцького району 2015

Інвестиційний паспорт Підгаєцького району створено Підгаєцькою районною державною адміністрацією. Він містить якісну, актуальну та вичерпну інформацію про конкурентні переваги, інвестиційні можливості району, а також спрямований на розкриття і реалізацію його інвестиційного потенціалу.

Сподіваємось, що видання буде не тільки джерелом інформації для бізнесу, але й дозволить підвищити інвестиційну привабливість району, стане ефективним інструментом для налагодження ділових контактів з потенційними інвесторами, сприятиме прийняттю позитивних рішень щодо інвестування на території Підгаєччини.

Запрошуємо потенційних інвесторів до взаємовигідної співпраці з метою подальшого гармонійного розвитку всіх напрямків економіки краю. Спільно ми побудуємо потужну, економічно розвинену Підгаєччину.
                                                                                  Підгаєцька районна державна адміністрація

Список депутатів Підгаєцької міської ради (2015 рік)

Підгаєцький міський голова:

Левкович Тетяна Володимирівна – висунута Підгаєцькою районною організацією ВО «Батьківщина».

Підгаєцька районна організація партії Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина»:

Шкрум Оксана Володимирівна (перший кандидат),

Мирний Андрій Юліанович (вул. Майдан Незалежності, Шкільна, Кравецька),

Баран Ігор Іванович (вул. Василя Стуса, Галицька),

Кріпка Любомира Михайлівна (вул. Бережанська, Мічуріна),

Корпан Михайло Зіновійович (вул. Спасівська),

Сиротюк Андрій Романович (вул. Т. Шевченка №№ 64 – 91, Поповича, Марцелівська, 

Спортивна, Є. Коновальця, Нова, О. Яворського, Січових Стрільців),

Список депутатів Підгаєцької районної ради (2015 рік)

Підгаєцька районна організація партії Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина»:

Баран Ірина Петрівна (м. Підгайці),

Водвуд Іван Богданович (с. Бронгалівка),

Манюк Іван Теодорович (с. Юстинівка),

Семак Ігор Степанович (с. Завалів),

Онишкевич Петро Петрович (с. Лиса),

Букавин Лідія Василівна (с. Шумляни),

Крамарчук Любов Ярославівна (м. Підгайці),

Цяпа Степан Святославович ( м. Підгайці),

Савко Іван Євгенович (с. Голгоча),

Люта Тетяна Михайлівна (с. Литвинів).

Гостинці та шляхи Підгайців й околиць у XVI – XX ст.

Давні римляни були мудрими і далекоглядними, бо завойовуючи і прилучаючи до своєї держави нові території на землях непокірних галлів, англів та саксів, германців та слов’ян, першим ділом прокладали дороги з твердим покриттям. Бо слушно вважали, прорікуючи – via est vita (дорога є життя). Від тих часів спливло немало літ, а їхня думка донині правдива. Бо про яку країну можна серйозно говорити без добрих доріг?

Із незапам’ятних часів дороги на наших теренах були найдавнішим видом комунікацій. Їх розвиток безпосередньо пов'язаний з господарською діяльністю людської цивілізації. Тому історія шляхів завжди великою мірою пояснювала не лише економічні, а й політичні та культурні чинники історичного поступу. Від того, чи лежало місто на протореному гостинці або битому шляху, чи опинилося обабіч нього, часто залежала його щаслива чи не дуже вдала історична доля. Старожитня назва «гостинець», що означає «великий, битий шлях» походить від давньої старослов’янської назви подорожніх прибулих купців –«гостів» - вихідців переважно з іншої місцевості або іноземців, які справіку їхали цією дорогою, тобто «гостинцем».

З погляду ретроспективи, Підгайці не завжди могли похвалитися, що вони були ключовим містом на велелюдних суходільних та водних шляхах. Проте місцева жартівлива й популярна народна пісня, що розпочинається словами «Куда їду – туда їду, / Та все на Підгайці …», навіть з огляду на відносну точність пам’яток «усної історії» та самобутнього фольклору, зафіксувала давню транспортну важливість міста у цьому регіоні.

Таємниця підгаєцького скарбу

Не один польський історик, досліджуючи події давно минулих літ, згадував про скарб підгаєцького замку. Цю загадкову подію майже 400-літньої давності описав Владислав Лозінський у книзі «Prawem I Lewem». Подія інтригувала не одне покоління поціновувачів старовини, й не тільки їх. Після вигасання родини Бучацьких, нові дідичі міста Вольські 1605 року продали Підгайці разом із величезним феодальним ключем воєводі Руському Станіславові Гольському. Його генеалогічне дерево було прекрасною ілюстрацією кар’єрних злетів і падінь

багатьох лицарів у давній Речі Посполитій. До слова, про родину Гольських у ті часи співали пісеньку: «Фамілія кравчиків на прізвисько Гольських не дуже займала хронікарів польських».

Як би там не було, але Станіслав Гольський, завдяки рицарській зброї і відданості королівській присязі, добився високих посад у Польському королівстві. Одружений був із Анною з Потоцьких. Отримавши у власність Підгайці, а ще Бучач і Чортків, він добре укріпив підгаєцький замок. Ця обставина, а також позитивне реноме власника і родинні узи стали причиною однієї із найзагадковіших та заплутаних історій старої Польщі.

Отож, у 1612 році сусід і далекий родич Гольського Стефан Потоцький з недалекого Золотого Потоку вибрався на війну до Молдавії. Приводом було те, що на троні Молдови сидів господар, нелояльний до Польщі. Треба було скинути його, а на трон посадити брата жінки Потоцького. Та й Молдова була ласим шматком для польської шляхти і козаків. А що в короля Польщі фінансових і міліарних можливостей не завжди було більше, ніж у шляхти, то й Стефан Потоцький не дуже зважав на короля.

Герб і прапор Підгайців

На початку XVI ст., з огляду на вигідне розташування, Підгайцям надано привілей на проведення ярмарків. А 19 липня 1539 року вже як два окремі містечка – Старі Підгайці (Antiquo podhaicze) та Нові Підгайці (Novae Civitatis Podhaycze) – отримують два привілеї з дозволами на самоврядування за магдебурзьким правом. Очевидно, що відтоді Старі та Нові Підгайці мали використовувати власні міські печатки з гербом. Звично такі питання вирішували на місці й герб обирав бурмистр чи магістрат, іноді знак містові надавали власники. У деяких королівських привілеях також фігурували надання гербів чи печаток з гербами, але переважно вони мали суто формальний характер.

Найважливішою сферою застосування міського герба було його використання на печатці. Найдавніша підгаєцька печатка, яку нам вдалося виявити у Кракові, скріплювала документ за 1554 рік. Це кругла печатка діаметром 27 мм, на якій зображена латинська літера «Р», під нею півмісяць ріжками вгору, а ще нижче – хрест з розширеними раменами. У фондах Центрального державного історичного архіву України у Львові вдалося відшукати іншу міську печатку на документі 1658 року. На ній (кругла, діаметром 32 мм) фігурує описаний вище герб у щиті, а по колу – латинська легенда: «SIGILLUM CIVI… PODHAI», тобто – «ПЕЧАТКА МІСТА… ПІДГАЙЦІ».

Етнічний склад населення Підгайців

Підгайці, як місто, стояли на одному із головніших бічних артерій торговельних шляхів з Азії, Криму зокрема, до Європи. Саме в тому було їхнє «щастя» і «нещастя». «Щастя» - бо розвивались економічно, до того ж, прибували до українців-автохтонів й сотні, а то й тисячі представників інших народів і насамперед поляків, євреїв та вірмен. «Нещастя» - бо часті татарські набіги нищили місто і не давали можливості стабільно розвиватись. Так місто стало багатоетнічним.

Відомості про етнічний склад населення міста Підгайці, вочевидь, спочатку фрагментарні, а після приєднання Галичини до Австрії з її любов’ю до статистики, маємо здебільшого уточнені дані не тільки про населення загалом, а й про належність до тієї чи тієї віри, що й означало тоді і належність тієї чи тієї особи до конкретного етносу. Погоджуємось з відомим істориком, уродженцем Підгаєччини (Старе Місто) Тарасом Гунчаком, який, редагуючи історико-меморіяльну працю вихідців з Підгаєцького повіту «Підгаєцька земля», зазначив: «Наше знання підгаєцького громадського життя, без сумніву, дуже фрагментарне. Документи, які нам доступні, відносяться в більшости до подій, що були легального або адміністративного характеру. Чогось в роді щоденної хроніки, на жаль, не маємо». Се стосується і знань про етнічний склад населення міста.

Наші Підгайці

Підгайці – місто, яке розкинулось у верхній течії невеликої річечки Коропець, що в’ється вузеньким струмочком поміж садами і гаями.

Колись у далекі часи, місто оточували пишні гаї. Можливо від них древнє поселення і дістало назву Підгайці.

Історія Підгаєць багата пам’ятними подіями. Перебування довгий час на окраїні польського королівства, місто багато разів зазнавало руйнівних наскоків татарських орд. Татарських завойовників притягували люди, багата здобич, високі викупи, що їх платили багатії. Особливо спустошливими були наскоки кочових розбійників у 16 ст., коли після одержання Магдебурзького права та додаткових привілеїв місто почало швидко розбудовуватись і розвиватись.

Остання битва з татарами в межах Речі Посполитої відбулась поблизу Підгаєць 1698 р. Найбільша подія в ті часи – битва польного гетьмана Польщі Яна Собєского з гетьманом Правобережної України Петром Дорошенком, яка закінчилась підписанням 16. 10. 1667р., в місцевому костелі відомих в історії України Підгаєцьких угод П. Дорошенка.

В 1687р., один з придворних короля в місті до дружини писав про Підгайці, як про одне із значних міст з мурованими будинками і брукованими вулицями, укріпленим замком з вежами і валами. І досі в Підгайцях збереглося чимало історичних та архітектурних пам’ятників. Одним з таких пам’ятників є будинок де жив деякий час Фредерік Шопен (1810 – 1849рр.), великий польський композитор і піаніст, один з найвизначніших представників національної польської музичної культури, класик світової музики.

Підпорядкування Галичини Австрії у 1772р. дало позитивні зрушення у економічному й соціальному житті Підгаєцького повіту: будівництво дороги Бережани – Монастириська (1831р.), розвиток гончарства, тютюну, коноводства,збільшення ярмарків, поява фабрики виготовлення с/г машин, броварня, гуральня, повітовий шпиталь тощо. Діють єврейські, польські та українські культурно-просвітницькі та фінансово-господарські установи: «Яд Харуцім» («Трудова рука»), Клуб єврейських громадян,добродійне товариство «Гомлей-Хесед» («Плата милосердя»), українське ремісниче товариство «Поміч», товариство купців, Маслосоюз, Торговельна спілка «Сокіл» тощо. Збудована залізниця Підгайці – Львів (1908р.).

З початком 20ст. йшло зростання національної свідомості українців (страйк безземельних та малоземельних селян у Мужилові 1906 р., проти польського пана Бохенського).

Перша світова війна Підгаєцькому повіту завдала великих матеріальних збитків: зруйновані господарства, спалені будинки, людські жертви, як внаслідок воєнних дій, так і внаслідок ряду епідемій.

Друга світова війна: знищення залізниці, розстріли єврейського населення, переселення поляків у 1945 р., на терени Польщі.

З ліквідацією Підгаєцького району 1963 р., життя занепало. Відтік населення (з 1963 по 1991 рр.), зменшилось більше як на 12 тис. осіб.

В теперішній час Підгаєцький район відновлено (6. 12. 1991р.), площа якого 496,38 км. кв. Район межує з Теребовлянським, Бучацьким, Монастириським, Бережанським і Козівським районами та Галицьким районом Івано-Франківської області.

Район знаходиться в межах мікрокліматичної зони Холодне Поділля західного лісостепу. Рельєф територій району хвилястий, пересічений балками і долинами, в західній частині – горбистий.