УПА на Підгаєччині

Про визвольний рух на Підгаєччині першу комплексну статтю написав Лев Шанковський. Визвольний рух ОУН та УПА на території Підгаєцького повіту також розглянемо у вступній статті Петра Твардовського до історико-мемуарного збірника «Підгайчани в боротьбі за волю України», яка переважно опиралася на праці Л. Шанковського, П. Мірчука та спогади вихідців з Підгаєччини.

Ця стаття – спроба подати загальну характеристику діяльності підрозділів УПА в Підгаєцькому повіті на підставі широкої джерельної бази, насамперед документів ОУН і УПА, які зберігаються в українських архівах. Виписки частини документів надав дослідник Володимир Мороз.

Створення відділів УПА на території Підгаєччини мало за собою багатий військовий досвід Організації Українських Націоналістів. Упродовж 1938 – 1939 років члени та симпатики ОУН проходили теоретичний і практичний вишкіл у навчальних таборах, що були організовані у важкодоступних лісових місцевостях біля сіл Мужилів, Шумляни, Лиса, Вербів, Рудники, Носів та Затурин. Підпільники Підгаєччини виступили організованою силою у подіях німецько-польської та радянсько-польської війни 1939 року.

Також на початку війни між ІІІ Рейхом та Радянським Союзом активну участь у військових подіях червня – липня 1941 року взяли члени ОУН з Підгаєцького повіту, виконуючи накази Проводу ОУН щодо загального повстання у Краї та проголошення Акту Державної Незалежності.

Від весни 1943 року, відповідно до рішень ІІІ Конференції ОУН, на території Галичини мережа організації активізувала військову роботу зі створення збройних сил – Української Народної Самооборони (УНС).

УНС формували і в Тернопільській області ОУН, яку поділяли на три округи – Бережанську, Тернопільську та Чортківську. Межі округ переважно збігалися з межами округів за німецьким окупаційним адміністративно-територіальним поділом, а межі повітів – з межами повітового поділу польської держави до 1939 року, що мали свої відмінності. Кожен повіт поділявся на райони – на підрайони, а ті на найнижчі ланки адміністративно-територіального поділу ОУН – станиці.

Сучасна Підгаєччина належала до Бережанської округи ОУН, до якої входило ще 4 повіти: Бережанський, Рогатинський, Зборівський та Перемишлянський. Упродовж 1943 – 1945 років повітовим провідником Підгаєччини був «Хмара» - Василь Марущак, який займався розбудовою ОУН та керував підпіллям, що поділялося на три райони з умовними центрами: Підгайці, Голгоча та Золотники. Ці райони поділялися на 12 підрайонів.

В організаційному поділі ОУН на Підгаєччині діяла військова референт ура, яка відповідно до свого основного завдання деякий час також називалась «організаційно-мобілізаційна». Вона займалася військовим вишколом членів і симпатиків ОУН; забезпечувала зброєю, боєприпасами й спорядженням, їх належний догляд; організовувала активну і пасивну самооборону населення. Року 1943 військова референтура діяла як повітова військова команда (ПВК), яку очолював організаційно-мобілізаційний (військовий) референт повіту. Військовими референтами повіту в 1943 – 1945 рр. були командири «Змій» - Микола Комар (уродженець Затурина) та к-р «Нечай» (прізвище та ім’я невідомі). Розвідчий відділ при ПВК очолював уродженець Шумлян Богдан Хміль.

Наприкінці лютого 1943 року військова референт ура повіту організувала двотижневий військовий вишкіл, який проходив у Мужилівському лісі. Найкращих курсантів дібрали  для праці у військових референтурах. Наприклад, Микола Кліщ – «Яр» з Голгіч, пройшовши цей вишкіл, був призначений підрайоновим військовим референтом, в обов’язки якого входило проводити військовий теоретичний вишкіл по станицях (селах) та практичний вишкіл (проведення маневрів) у лісах та полях.

Враховуючи, що значна частина території Тернопільської області ОУН була не особливо придатна до повстансько-вишкільних дій, ніж території Дрогобицької чи Станиславівської областей, і не підготовлена ні в господарському, ні в мобілізаційному плані, влітку 1943 року підрозділи, які тут створювали, за чисельністю дорівнювали роям та чотам (як правило, 15 – 40 осіб) і відправляли для проходження військово-пропагандистського вишколу в більш придатні регіони. Територія Бережанської округи тоді не була винятком, хоч тут і розташовувалися значні лісові масиви.

Повстанці ВО “Лисоня” (четвертий зліва – Шеф штабу Третьої ВО “Лисоня” Володимир Якубовський – “Бондаренко”)

Упродовж червня-серпня 1943 року повітовий провід Підгаєччини організував добровольців для куреня УНС «Гайдамаки». У складі першої групи добровольців відійшли майбутні сотенні командири «Ясьмін» - Володимир Верещинський (уродженець Бокова) та «Панас» - Артем Шпачинський, колишній комбатант УГА, походив з Лисої. З другої групи добровольців сформували чоту (37 осіб), яку 5 серпня з Багатківців скерували у Карпати. Згодом із цих добровольців було сформовано сотню УНС «Трембіта».

У жовтні 1943 року працівник КП ЗУЗ ОУН Павло Басараб – «Бом», «Шугай» з Новосілки організував добровольців біля Вербова та почав проводити з ними військовий вишкіл. Група тоді складалися з трьох роїв і творила самостійну чоту. Згодом провідники із Золотниківського р-ну Антон Кушнірина – «Воробко» та Петро Шкафаровський – «Чорнота» організували до цієї групи ще добровольців і 1 листопада 1943 року було створено із трьох чот військову сотню, яка на чолі з Дмитром Гоєм – «Шумом» відправилась для проходження військового вишколу в УПА на Волині-Поліссі.

У січні-лютому 1944 року на території Підгаєцького повіту дислокувався курінь командира «Саблюка» - Остапа Качана (УПА – Південь) у складі двох сотень, що проходив рейдом Бережанською округою. Цей курінь провів декілька успішних військових операцій проти німецького війська у терені: у Бокові (01. 02) у лісах біля фільварку Діброва (21. 02), у Слов’ятині (22. 02) та ін. Населення Підгаєцького повіту постійно допомагало куреневі поповнювати матеріальний та людський ресурс. У Сільці до куреня зголосилася чота добровольців з навколишніх сіл. Чоту організував та очолив командир «Зов» - Михайло Смик з Мужилова, а Іван Пронишин – «Ш.» з Бокова згодом став бунчужним сотні в цьому курені.

Однак, попри всі другорядні чинники, на території Бережанської округи ОУН (так, як і в Тернопільській обл..), проходив процес формування власних відділів, а тому вихідці з Підгаєччини були чи не у всіх військових підрозділах новоствореного війська. У Бережанській окрузі ОУН протягом вересня-жовтня 1943 року проходив процес організації та формування сотні УНС «Орли», яку очолив командир «Клич» - Василь Галущак, колишній комбатант УГА, уродженець Лисої.

Бачачи слабкість офіцерського та лінійного складу підрозділів УНС, малу охопленість територій, командування УНС поставило за мету підвищити рівень військової підготовки підрозділів УНС. Приблизно у жовтні 1943 року видано наказ, за яким слід було розширити територіальну діяльність та збільшити кількісний склад стрілецтва і старшин. З цією метою до Тернопільської області з Долинщини скеровано сотню УНС «сіроманці» під командуванням Дмитра Карпенка – «Яструба». Обласному провідникові ОУН доручили з допомогою цієї сотні створити два курені, загальною чисельністю до тисячі осіб та призначити командиром УНС в Тернопільській області хорунжого «Шухай Остапа» - Омеляна Польового.

У наказі Крайового військового штабу УПА – Захід ч. 1/44 від 20 січня 1944 року зазначалося, що відповідно до рішення Головної Визвольної Ради (починаючи від липня 1944 р. Української Головної Визвольної Ради) з 5 грудня 1943 року терен військової діяльності УНС називається УПА – Захід. Тоді ж на основі УНС Тернопільської обл. була створена воєнна округа «Лисоня» з порядковим номером 3 (ВО ІІІ «Лисоня»), яку очолив хорунжий «Остап» - Омелян Польовий. Перетворення підрозділів УНС на УПА в низових ланках відбувалось упродовж січня-березня 1944 року. Територія УНС Тернопільської обл. та ВО 3 «Лисоня» збігалась з територією, яку яку охоплювала Тернопільська область ОУН.

Зліва направо: Федик Богдан-«Крук» — командир сотні «Холодноярці», Якубовський Володимир-«Бондаренко» — шеф штабу ВО-3 «Лисоня», Хома Михайло-(«Обух», «Довбуш»)— окружний провідник Бережанської округи, «Гонта» — військовий референт Бережанської округи, М. Бартків-«Рух» — референт пропаганди Бережанської округи. Весна 1944 р.

Від березня 1944 року розпочався інтенсивний процес творення відділів ВО «Лисоня». У Бережанській окрузі, куди входила Підгаєччина, у лісових масивах біля Тростянця заходами окружного військового референта «Бондаренка» - Володимира Якубовського була створена сотня «Холодноярці», яка нараховувала 70 осіб. Її очолив командир «Крук» - Богдан Федик. Упродовж березня-квітня 1944 року, стараннями окружного провідника Бережанщини «Юрка» - Михайла Хоми та «Бондаренка», була сформована сотня «Лісовики», що постала на основі лоївки «Кока» - Івана Юхновича зі Слов’ятина, який і очолив сотню. Сотня протягом березня-травня 1944 року проходила військовий вишкіл у лісах біля Слов’ятина. На початку травня 1944 року з сотень «Холодноярці», «Лісовики» та «Бурлаки» було утворено курінь командира «Бондаренка», який вивів сотні у Рогатинський повіт для проведення військового вишколу та переходу фронту. Сотня «Лісовики», перейшовши фронт, 29 – 30 липня повернулась на вишкіл до Слов’ятинського лісу.

У загоні командира «Остапа» - Омеляна Польового 1 вересня 1944 року з двох чот добровольців, які перебували при сотні «Лісовики», було створено нову сотню, що отримала криптонім «Риболовці». Командування над сотнею прийняв командир «Меч» - Олексій Шніцер.

У серпні-вересні 1944 року на терені Бережанської округи було зосереджено велику кількість відділів УПА, яким загрожувало оточення військами НКВС. Щоб зберегти відділи від знищення командир «Остап» - Омелян Польовий організував найбільшу військову одиницю УПА ВО «Лисоня» - загін (полк) та провів з ним рейд по терені північної Тернопільщини. До загону ввійшли сотні «Рубачі», «Риболовці», «Лісовики», «Чорноморці», «Буйні», «Холодноярці» та Підстаршинська школа ВО.

Упродовж 1944 року на Підгаєччині проводили великі військові акції та бої, серед яких слід відзначити найбільші.

1.       Бій сотні «Сірі Вовки» під командуванням командира «Бистрого» - Петра Хамчука з німецькими частинами, що відбувся 25 червня біля Затурина. Наприкінці травня сотня проводила рейд з Бучаччини по Золотій Липі, щоб заготувати харчі. У сотні нараховували 300 стрільців, з яких 75 осіб були новобранцями, а тому сотню під час бою розділили на два відділи – один очолив чотовий командир «Сич» - Іван Кульчицький, інший – командир «Бистрий». Бій тривав 12 годин у формі кругової оборони та 5 годин у формі маневрових боїв. Втрати німців у бою становили майже 300 вбитих, втрати сотні – 4 вбитих та 12 ранених.

2.       За даними Тернопільського обкому КП(б)У, невідомий повстанський відділ 19 серпня на дорозі через невеликий ліс біля Божикова обстріляв з кулеметів та мінометів батальйон Червоної армії, який проходив до села. Батальйон не встиг прийняти бій, як був оточений та частково знищений. Врятувалось 11 осіб. Вояки УПА захопили 4 міномети і станкові кулемети.

3.       Чота командира «Бая» - Михайла Осовського з сотні «Лісовики» та дві чоти з сотні «Холодноярці» 23 серпня організували засідку під Слов’ятином на більшовицьку колону, що рухалась дорогою з Сільця Божиківського до Слов’ятина. Втрати більшовиків становили 80 убитих, близько 100 поранених. Відділи УПА мали трьох вбитих та одного пораненого.

4.       Загін командира «Остапа» - Омеляна Польового при виході з генеральної облави НКВС на Слов’ятинський ліс провів великий бій з військами НКВС 7 вересня під Слов’ятином, в якому більшовики вивезли 4 вантажні автомобілі трупів і 6 ваговозів поранених. Власні втрати під час оборонного бою становили 15 вбитих і 12 поранених.

5.       Чота командира «Бая» - Михайла Осовського з сотні «Лісовики» спільно з самооборонними кущовими відділами (СКВ), від 15 грудня проводила акції зі знищення місць базування винищувальних батальйонів та груп самооборони населення («стрибків») у селах південної та східної Підгаєччини та ін.

Слід зауважити, що згідно з інструкціями обласного Проводу ОУН та військового штабу ВО у другій половині серпня 1944 року на території Бережанської округи почали створювати теренові самооборонні групи або самооборонні кущові відділи (СКВ), які проходили військовий  вишкіл та чисельно дорівнювали регулярними відділам УПА – чотам та сотням. Штабу ВО «Лисоня» не завжди було відомо про такі теренові групи, адже їх творили з ініціативи місцевих провідників і військових референтів ОУН, щоб виконувати конкретні завдання, вони не існували більше одного місяця.

До таких відділів на Підгаєччині належала теренова сотня командира «Тура» (прізвище та ім’я невідоме), яка 22 вересня 1944 року провела один з найбільших боїв з військами НКВС. Про цей бій донедавна не було ніяких відомостей, а за спогадами неможливо було встановити, що це за відділ, яка його чисельність, яка кількість втрат тощо. Повстанський документ подає його опис: «…4 сотні більшовиків обложили табір «Тура», який містився поблизу Затурина. Зі сторони Монастириськ приїхало 2 авта і 13 фір та окружили табор від сторони Маркови. О 7-ій год. рано розпочали більшовики бій… Табор розділився на дві частині: одні прорвалися в напрямі Швейкова, де поблизу Гути звели бій, що тривав півтора години. Друга частина подалась в напрямі Лиси. Табор начисляв около 2-ох сотень осіб. Більшовики наступали на табор 6 разів. В кінці дійшли до табору на віддаль 300 м, наступаючи з горба на наших, що зайняли становище на долині. Вороги були озброєні в гранатомети і мали 3 гармати. Скільки впало більшовиків не відомо, але на другий день в Підгайцях хоронили 5-ох командирів. З нашої сторони впало 40 стрільців, крім того 19 мужчин з Середнього, 6 з Затурина і 1 жінка. Впав лікар «Славко» (прізвище та ім’я невідоме), правдоподібно один чотовий. В Затурині є дві учительки «польські українки», які дали більшовикам докладні інформації щодо табору…». Мешканці поховали місцевих повстанців по сільських цвинтарях, а для інших, котрих не могли забрати рідні, вночі було викопано братську могилу. Біля неї згодом більшовики впродовж декількох років робили засідки. 21 вересня 1995 року в «Романовій долині», яку часто називають «Туровою», біля села Маркова посвячено могилу-пам’ятник тридцяти воякам УПА, імена яких викарбувані на плиті.

Бійці сотні УПА "Сіроманці"

У липні 1944 року Українська Головна Визвольна Рада (УГВР) затвердила текст присяги вояка УПА. Більшість відділів ВО «Лисоня» присягали на вірність Батьківщині 2 жовтня 1944 року в Слов’ятинському лісі перед командиром УПА – Захід «Шелестом» - Василем Сидором та керівником політ виховного відділу КВШ УПА – Захід «Волянським» - Петром Федуном. Перед цим відбулася нарада старшин, на якій командир «Шелест» пояснював, як підготувати сотні до присяги. Цієї події повстанці чекали як великого свята. Всі чистили взуття, одяг та зброю. Присяга відбулася пополудні, її складали куренями. Перед початком присяги командир «Волянський» виголосив промову, в якій закцентував на важливості історичної хвилини, де після двох десятиріч український народ знову держить зброю в своїх руках, а його сини присягають не випустити її до останнього подиху. На лісовій галявині курінь шикувався в каре (чотирикутник, відкритий з одного боку). Сотенні звітували курінному командирові, який звітував командиру «Шелестові». «Шелест», провівши огляд куріня, говорив слова присяги, які за ним повторювали стрільці. Посередині каре був зроблений зі смерекового віття Тризуб – герб України, на який клали руки двоє підпоручників з кожної сотні, присягаючи від імені свого військового підрозділу. Цілий курінь урочисто повторював слова присяги і обіцяв не випускати зброї з рук до останнього подиху. День присяги був святом і вільним від військових вправ та інших занять. Присягу склали сотні УПА «Сіроманці», «Полтавці», «Бурлаки», «Орли», «Рубачі», «Риболовці», «Гайдамаки», частина сотні «Сірі Вовки» та ін.

У жовтні-листопаді 1944 року штаб ВО «Лисоня» віддав наказ відділам УПА готуватися до зими, а тому кожній сотні було надано район для базування. У Бережанській окрузі зиму перебували 6 сотень УПА, зокрема у Підгаєцькому повіті – сотня «Лісовики» командира «Кока» - Івана Юхновича, яка була поділена на чоти та рої.

31 грудня при спробі відбити заарештованих селян на дорозі Шумляни – Лози частина сотні «Лісовики» потрапила в облаву. В бою загинув командир «Кок», бунчужний «Месник» та троє стрільців. У березні 1945 року новий командир цієї сотні «Крук» - Ярослав Почигайло зібрав її наново на хуторах Кобилячий Кут біля Волиці.

1945 рік підрозділи УПА зустріли у важких облавах та великих реорганізаціях. Тоді на базі Тернопільської області було створено Подільський край (ПК), а повіти реорганізовано у надрайони.

Приблизно у травні-червні 1945 року у Подільському краї було проведено ще одну реорганізацію, коли було об’єднано Бережанську та Чортківську округи в одну – Бережансько-Чортківську – у складі чотирьох надрайонів: Бережанського, Бучацького, Копичинецького і Чортківського. Основна частина Підгаєччини (тодішні Підгаєцький і Золотниківський райони) згідно з новим розподілом відійшла до Бережанського надрайону.

У 1945 році на терені Бережансько-Чортківської округи було організовано тактичний відтинок (ТВ) «Південь» (згодом «Стрипа»). Його впродовж 1945 – 1946 років очолювали командири «Левко» - Іван Матвіїв (до грудня 1945), відтак «Бистрий» - Петро Хамчук. Наказом штабу воєнної округи «Лисоня» від 12 липня 1945 року всі сотні УПА підпорядковано окружним провідникам. Командири тактичних відтинків УПА виконували при окружних провідниках ОУН функції старшин для доручень.

Відділи УПА протягом 1945 року провели низку успішних акцій на Підгаєччині, серед них: сотня «Гайдамаки» під командуванням командира «Ясьміна» - Володимира Верещинського у Бокові (17 березня), у лісі біля Бокова (30 травня), сотня «Лісовики» під командуванням командира «Крука» у Заставцях (20 лютого), у Новосілці (20 червня) та ін.

Окремо слід згадати бій сотні «Лісовики», що відбувся з більшовиками 5 квітня 1945 року між Сільцем Божиківським та Дібровою Слов’ятинською. Тут повстанці були змушені прийняти бій проти майже 700 солдатів НКВС, які взяли сотню в кільце. На початку бою стрільці запанікували, але сотенний «Крук» зумів навести лад і закликав повстанців до боротьби. Коли вороже кільце звузилося, сотенний віддав наказ іти на прорив. Закидавши ворога гранатами, повстанці в кількох місцях прорвали вороже кільце. Загалом в бою і прориві загинуло 80 більшовиків та 18 повстанців, зокрема чотові «Гор» - Михайло Горан та «Бай» - Михайло Осовський, ще 7 стрільців були поранені. За іншими даними – більшовиків впало біля 170 осіб вбитими та раненими.

Після цього бою сотню було реорганізовано. Тепер вона складалася з двох чот під командуванням Івана Лужецького – «Когута» і «Чайки» (ймовірно, Михайла Корпана). Влітку 1945 року перша чота базувалася в лісах на околицях Слов’ятина і Мужилова; друга, при якій перебував і сотенний командир – біля Голгіч.

15 серпня 1945 року була проведена військова конференція воєнної округи «Лисоня» в Слов’ятинському лісі, у якій брали участь старшини штабу та відділів ВО: Володимир Якубовський – «Бондаренко» - нач. штабу ВО «Лисоня», Іван Яцишин – «Гордієнко», Іван Кедюлич – «Довбня», Іван Матвіїв – «Левко» - командир ТВ, Петро Хамчук – «Бистрий», Григорій Ковальчук – «Ворон», курінні, сотенні, зокрема Володимир Верещинський – «Ясьмін» та ін. На цій конференції вирішили розділити всі більші підрозділи, що ще існували на терені ВО на сотні та чоти. Сотні підпорядковувались керівництву надрайонів, а чоти – радоновим керівникам. Фактично, це означало перехід від масової повстанської  боротьби до партизанської боротьби дрібними відділами на території Подільського крайового проводу та групи «Лисоня».

З січня по квітень 1946 року у зв’язку з виборами до Верховної Ради СРСР та масштабної проти повстанської акції, яка отримала назву «зимова блокада», прискорився перехід УПА і ОУН від партизансько-повстанської до підпільної діяльності в мережі ОУН. Проте на території Підгаєччини впродовж 1946 року зафіксовано діяльність підвідділів та роїв з сотень «Лісовики» командира «Крука» - Ярослава Почигайла та «Гайдамаки» командира «Ясьміна» - Володимира Верещинського, які були розформовані згодом того ж року. Діяльність відділів звелась  до пропаганди  та дрібних засідок на війська НКВС чи «стрибків». Так підвідділ з сотні «Гайдамаки» на чолі з сотенним  обстріляли у квітні 1946 року гарнізон військ НКВС у Бокові. Радянські органи тоді намагалися знищити підвідділ бунчужного сотні «Лісовики» командира «Степа» - Володимира Фурди, що діяв на території Підгаєцького р-ну.

Від 1947 року діяльність ВО «Лисоня» як самостійної військової одиниці фактично припинилася. До початку 1950-х формально існувала і ВО «Лисоня», обов’язки командира якої виконував крайовий провідник ОУН Подільського краю «Гулий» - Василь Бей, уродженець Литвинова.

Вояки розформованих 1946 року відділів УПА влилися до лав збройного підпілля  ОУН, яке стало основною формою національно-визвольного руху в  Україні. УГВР своїми рішеннями надала підпіллю певних ознак війська (введено ступені, поширено військові нагороди для членів підпілля тощо).

Організовану боротьбу підпілля ОУН на Тернопільщині припинило на початку 1950-х років, але окремі осередки спротиву радянській владі на території існували довше, аж до 1960-х років (зокрема, відома на Підгаєччині група «Чорного» - Петра Пасічного, ліквідована 14 квітня 1960 року).

                                                                                                                               Сергій Волянюк