Коли в пошуках
хліба насущного наприкінці 90-х років XX ст. опинився в
Чехії, не думав і не гадав, що омріяне «дитя» - Підгаєцький район, яке так
тяжко виношувалось і народжувалось наприкінці 1980, через 10 років стане
хронічним пацієнтом обласного бюджету, без постійних фінансових ін’єкцій якого
воно («дитя») перестало б існувати. Як може бути інакше, коли район, наскільки
мені відомо, дотується більш, як на 80 відсотків. Тоді як Герцаївський район на
Чернівеччині, що відновлений того ж часу рішенням Верховної Ради, не те що
процвітає, але серед інших районів Буковини довів своє право на самостійне
існування. Коли навколишні райцентри (Монастириська, Бережани, Галич, Козова,
Теребовля), незважаючи на скрутні умови сьогодення, все-таки знаходять у собі
ресурси будуватись, а чи щось, бодай, оновлювати, то вигляд Підгаєць, як
райцентру, гірший, ніж у післявоєнний час. Чому так? Що стало причиною краху
надій підгайчан на нове життя?
Чи праві ті
скептики, які щораз повторюють, що цього району не потрібно було взагалі? Адже,
крім апаратників у різних районних установах, нічого не змінилось. Чи це так? А
якщо так, то логічне запитання, майже за Шевченком: за що боролись?!
Так сталося волею
долі, що тоді я, як міський голова у 1990 – 1994 роках, був в епіцентрі тих
подій. Ба й більше, без фальшивої скромності, з усією відповідальністю тверджу,
що був (беру сміливість так сказати!) головним ідеологом відродження району, і
до того ж виконував всю чорнову роботу. Всі нитки цього, в багатьох моментах
захоплюючого, сюжету перебували безпосередньо у моїх руках чи узгоджувались у
діях з іншими сучасниками й творцями тих подій. Або принаймі був у курсі того,
що робили інші. Бувало, що втілював у життя ті підказки, що йшли зверху, з
області. Так було. І хоча коротка людська пам'ять, як твердять скептики, та все
ж ті, хто творив район, хто брав посильну участь у його творенні, без сумніву,
пам’ятають ті події.
