неділю, 13 грудня 2015 р.

Підгайці. Історико-містобудівний нарис



Мережа міських поселень Галичини формувалась упродовж століть вслід за розвитком суспільно-економічних відносин. Період XIIII пол. XVII століття, знаменується динамічним зростанням  кількості міст. Це явище було спричинене не менш динамічним розвитком цілком «капіталістичних» товарно-грошових відносин. Будучи переважно осередками торгівлі та ремесла, міста виконували функцію ринків обміну для певної території. В ідеалі система розташування міст забезпечувала можливість селянам з найдальшого села впродовж дня привезти до міста продукцію землеробства, продати чи обміняти її на ремісничі вироби і того ж дня повернутись додому. На середину XVII століття у Руському воєводстві вже було 177 міст, середня відстань між якими становила 15 – 20 км.
Якщо до XV століття ініціатива у заснуванні нових поселень належала верховній владі (князям, королям), то надалі заснування міст ініціювали переважно приватні землевласники, почавши від великих магнатів-латифундистів, закінчуючи більш-менш заможними дворянами. Справою власників було отримати в королівській канцелярії необхідні юридичні документи, зокрема узаконити торговельні та ярмаркові дні. Місто розглядали передовсім як надійне джерело доходів. Окрім цього воно сприяло оборонності краю і пожвавлювало внутрішній торговельний обмін.

Найчастіше міста не створювали на порожньому місті, а розвивали на місті поселень, що вже віддавна були традиційними місцями торгівлі. Залишалось лише юридично закріпити міський статус.
Міське так зване «магдебурзьке» право виокремлювало міщан у становій структурі суспільства, надавало їм особистої свободи. Міста мали власний виборний уряд і суд для розв’язання внутрішніх справ. Формально щодо власника їх зобов’язував лише грошовий чинш, що був раз і назавжди обумовлений та його розподіляли на усіх міщан, незалежно від їхньої кількості. Ця обставина сприяла зростанню населення в містах, дуже часто за рахунок селян-втікачів, яких «покривала» міська громада.
Підгайці посіли важливе місце в мережі найближчих міських поселень, розташованих за 12 – 20 км навколо: Козова – на півночі, Вишнівчик – на сході, Доброводи – на півдні, Завалів – на заході. На відміну від Підгаєць названі поселення мали статус містечок. Рівні за статусом Теребовля, Монастириська, Галич, Бережани також відлягали не далі 45 км. Така щільність міської мережі свідчить про високий рівень загосподарованості краю у пізньому середньовіччі.
Землеволодіння Підгаєць простяглись на 12,5 км у широтному та 7 км у меридіональному напрямках. Такі обширні землеволодіння характерні для поселень, які виникли ще за княжої доби, коли щільність заселення була незначною. За рікою, за 3 і 9 км на схід від міста вздовж дороги, що провадила до  містечка Вишнівчик, на горі Стражниця і Княжій Горі були розташовані спостережні пункти, а, можливо, і оборонні форпости. Ще одна місцина з назвою Стражниця була на пагорбі над с. Загайці. Звідси було зручно спостерігати за дорогою, що провадила з Теребовлі. Зрозуміло, найпильніше доводилось стерегти найбільш небезпечного східного напрямку, звідкіля у всі часи сунули войовничі степові орди – печенігів, половців, татар та ін.
Розвиток Підгаєць, як міського утворення, пройшов кілька етапів. Дата виникнення міста – невідома. Безперечно виникненню сприяло вдале розташування над переправою шляху через річку Коропець. У цьому місці насипано греблю, по якій пройшла дорога. Домінував у природному оточенні міста схил гори Гай, на якому ще до Другої світової війни був ліс. Біля підніжжя цієї гори, над самою греблею власник міста заснував свій двір, що пізніше був перебудований на замок. Від розташування під Гаєм його названо Підгаєцьким, і ця назва поширилась на місто, що підпорядковувалось замкові.
На думку дослідників, первісне місто розташовувалось на території сучасного села Старе Місто на північ від Підгаєць. Поселення виникло у XIII ст. і ймовірно первісно називалось Тудинка. У XIV ст. тут було 22, а згодом 70 дворищ. Поселення мало добрий захист від природи: з півдня, сходу і півночі його оточували заболочені луки, перетворені згодом на стави. Пологе підвищення зі заходу перерізано оборонним ровом і валом, ззовні яких проходила дорога «Вивіз». Досі в топографії збереглись виразні рештки ровів та валів на усій протяжності напільної оборонної лінії. Центром поселення була церква св. Покрови.
Вперше сучасна назва трапляється у документі, за яким король Польщі надав міське право м. Глиняни 1397 р. Серед свідків, які підписались під документом, значиться Денис з Підгаєць. Згодом власниками Підгаєць були представники українського боярського роду Княгиницьких. Від них маєтки перейшли до польських дворян Бучацьких, як весільний посяг при одруженні Михайла Бучацького з Єлизаветою Княгиницькою. У 1414 р. Підгайці Теребовлянського повіту згадано як домен Бучацьких при розліченні короля Владислава з шляхтичем Цесельським за позичені 250 гривень, що були забезпечені на Яблунові та Підгайцях. Монарх відкупився за позичені гроші селом Яблунів, зберігши Підгайці для Михайла Бучацького – відважного вояка, який успішно обороняв східний кордон держави та помножував королівські володіння, здобувши зокрема Кам’янець, де старостував до 1432 р.
Костел Св. Трійці виразно прив’язаний до замку і в оборонному відношенні відігравав роль форпоста при шляхах, що провадили із заходу до греблі. Римо-католицьку парафію, що заснував ще М. Бучацький, котру забезпечив фундаціями 1463 р. Якуб Бучацький. Первісний костел правдоподібно був дуже зруйнованим під час татарського набігу 1621 р., після чого на його місці, або поряд із ним, з ініціативи Софії з Замєхова Гольської розпочали будувати нову святиню. Із заповіту Софії дізнаємось, що 1635 року будова була близька до завершення. Конструктивна схема цілковито продовжує традиції готики, що панувала у будівництві Західної Європи з XIII до XV ст., а в Центральній Європі побутувала впродовж усього XVI століття. Водночас будівничі костелу були добре ознайомлені і з архітектурною мовою ренесансу, яку залюбки вкладали у пластичне оздоблення. У костельному будівництві Опілля та Західного Поділля ця традиція перетривала ще ціле XVII ст..
До процвітання Підгаєць спричинилось встановлення ярмарків і торгів. 15 травня 1519 р. призначено ярмарок на день св. Олекси (17 липня), 1536 р. – на св. Мартина (11 листопада), однак цей день виявився незручним і ярмарок 1590 р. перенесено на свято Успення Богородиці (28 серпня).
Року 1539 власник міста Миколай Вольський добився надання Підгайцям магдебурзького права. Відтоді містом керувала виборна Рада, судові функції виконувала лава. Власник міста отримував чітко обумовлену суму річного чиншу і не втручався у внутрішні справи міста. Формування нової міської дільниці тривало довго, бо ще 1628 р. згадане «новолоковане місто» Підгайці.
Історико-містобудівний аналіз і натурне обстеження терену свідчить, що тоді місто не перенесли на нове місце, а розширили: його укріплення продовжили лінію оборонних рубежів Старого Міста на другий берег Мужилівського потоку. Отже, на якомусь проміжку часу стара і нова частина міста були рівноцінними у його планувальній структурі. Нову дільницю міста перенесено ближче до замку власників та костелу.
Нове місто розплановано на території, що на той час була слабо загосподарована. Це дало змогу виокремити в центрі новозаснованої дільниці велику міську площу, що виконувала передовсім роль торговиці й громадської площі. Звиклі для вуха українця Ринок, Ринкова площа походять з німецького RING, RINGPLACCE (коло, міський майдан). Форма підгаєцького Ринку – доволі нерегулярної конфігурації: його чотири сторони мають різні напрямки і довжину. Ця особливість вирізняє план Підгаєць з-посеред інших зразків тогочасного містобудування, що мали – як правило – прямокутну форму. Проте аналіз плану показав, що незвична форма площі не є наслідком недбалості землемірів, а продиктована складеними тоді реаліями терену. Вихідною планувальною віссю стала вулиця Замкова, що прямовисно сполучила замок і костел зі східного боку площі. Північна сторона Ринку визначилась напрямком вул. Бережанської, а південна – напрямком шляху, що йшов гребенем пагорба до Завалова. Лицева лінія західного кварталу пролягла паралельно до лінії міських укріплень, споруджених у продовженні валів Старого Міста.
Позаду ринкових кварталів замість звичайних вузьких господарських вулиць були влаштовані обширні подовгасті площі, що безперечно виконували функцію громадських площ для національно-релігійних громад, які жили у місті. Неважко визначити дільниці міста, де замешкували українська, польська, юдейська та вірменська общини. Українці займали північну сторону Ринку та прилеглі квартали, що простягались до церкви; східний квартал та простір між вул. Злуки і вул. А. Шептицького замешкували римо-католики, переважно поляки; південна частина Ринку і середмістя належала євреям. За логікою, західний квартал замешкали вірмени, про яких достовірно відомо у XVII ст.
Реалії тих часів вимагали, щоб місто такого рангу було надійно укріплене. До цього мали заохочувати нові власники Підгаєць від кінця 1630-х рр. – представники славетної родини Потоцьких, що додавали до свого прізвища додаток – «на Підгайцях». У костелі похований (1667р) видатний представник цього роду Станіслав Ревера Потоцький – коронний гетьман Речі Посполитої, полководець, що уславився 46 блискучими перемогами. Мешкаючи в Підгайцях, він не лише модернізував замок, а й опікувався міськими укріпленнями. Нову дільницю і Старе Місто оточували земляні вали, залишки яких виразно простежуються в терені. Вали доходили до берегів Коропця. Центральна ж дільниця мала муровані укріплення, що охоплювали лише квартали, прилеглі до Ринкової площі. Сюди провадили муровані з тесаного каменю брами, як це видно і на гербі міста.
Композиційним центром Ринкової площі стала стара підгаєцька Ратуша, що замикала перспективу вул. Замкової та стояла на найвищому місці площі. Це була «пйонтрова», тобто двоярусна будівля з банею, яку ще пам’ятають старші корінні мешканці Підгаєць. Є підстави вважати, що ратушу у XVII столітті збудував Кароль Беное, будівничий Потоцьких. На це вказує характерна для цього майстра восьмиосьова композиція споруди. Споруду пошкоджено під час Другої світової війни, після чого її не використовували і вона занепала. У 1956 р. її руїну розібрали.
Серед визначних споруд того часу – Успенська церква, унікальна тим, що на її даху збереглись деревяні бойові галереї. У системі укріплень міста церковна територія, оточена масивним кам’яним муром, відігравала функцію бастіону біля Львівської брами. Заснована за сприяння дружини Станіслава Ревери Потоцького – Анни Могилянки 1650 р., церква була закінчена вже 1653 р. Доволі швидкі темпи будівництва можна пояснити кількома чинниками: незрівнянно більшою, ніж римо-католицька, українською громадою; піднесенням національної свідомості у період національно-визвольної війни; нарешті, ярмарком, призначеним на свято Успення Богородиці (28 серпня), що збігалось з кінцем жнив і храмовим святом. Це сприяло надходженню значних пожертвувань на будівництво.
Ще одна памятка – синагога, про заснування якої немає відомостей. Це дало підставу дослідникам вважати її чи то аріянською божницею, чи вірменською церквою кінця XVI ст., що потім передали юдеям. Обидві версії радше надумані. За своєю типологією споруда не могла бути нічим іншим лише юдейською святинею, що постала напевне на початку XVII ст., враховуючи масову єврейську міграцію на Україну з Західної Європи саме у той час. Як і церква, синагога була оборонною спорудою, що служила оборонним форпостом поблизу Галицької брами; у верхніх частинах стін, пізніше перебудованих, скоріше за все були бійниці.
Ще однією пам’яткою XVII ст. є виявлений під час натурного обстеження заїзд на вул. Замковій, 7 з ганком на кам’яних колонах. Він ніби ілюструє враження від Підгаєць турецького купця Челебі, що захоплювався високим рівнем впорядкування, великою кількістю лазень та заїздів, мурованих будинків. До одного із заїздів вела вулиця, брукована цеглою – може це і є вулиця Замкова, головна колись, а заїзд той самий, що запам’ятався турецькому мандрівникові.
Француз Далейрак, придворний короля Яна Собєського, теж залишив опис міста. З нього дізнаємось про руйнування, завдані містові під час польсько-турецької війни, що точилась у 1672 – 1699 рр. Попри це, місто все ще виглядало на одне з найгарніших у Галичині. Його оточували камяні мури, муровані будинки мали архітектурні оздоби. Все ж після руйнування, що завдали турки 1675 р., місто увійшло в смугу занепаду, що тривав аж до початку XIX ст.
Назви передмість, що розвинулись коло «нових» Підгаєць, виразно вказують на їх ґенезу. Передмістя Галич, на південь від міста, мабуть, називається так за назвою Галицької брами міських укріплень. Назва передмістя Голендри нагадує про рух осадництва за моделлю так званого «голландського» права, який був поширений у Речі Посполитій на зламі XVII XVIII до середини XVIII ст. Юрдика – поселення ремісників і купців, феодально залежних від власників міста і юридично не підпорядкованих міському магістрату (зараз вул. Гетьмана Мазепи та вул. Юрдика Горішня). Ця дільниця розташована між міськими мурами, костелом і дорогою, що вела до замку.
Занепад міста, спричинений загальною кризою Речі Посполитої, наочно проілюстрований останнім привілеєм Потоцького від 1743 р. Оскільки місто не в змозі платити річного чиншу, чинш замінено на сільськогосподарські відробітки. У скарзі підгаєцьких міщан губернській австрійській адміністрації від 1783 р. йдеться про зменшення кількості міщан-християн від 260 до 140.
Прокладення через Підгайці урядового гостинця (1817 – 1831), призначення від 1820 р. одинадцяти ярмарок на рік, сприяли економічному піднесенню міста, яке 1867 р. стало повітовим центром. Репрезентативна урядова, громадська, палацова забудова концентрувалась уздовж головних вулиць: шосе Бережани – Монастириська, вул. Широка, що провадила на Завалів, до нового міського цвинтаря, а згодом до залізничної станції. Просторовий силует міста збагатили будівля нової Ратуші айстро-угорської доби, Український Народний Дім. Статистика свідчить про динамічне зростання кількості мешканців: 1870 р. їх налічували 4570, а 1880 – вже 5943, з них 4012 юдеїв, 1031 греко-католиків (тобто українців) і 900 римо-католиків (переважно поляків).
Величезних збитків і нищень завдала містові пожежа 1889 р., російська окупація 1915 – 1917 рр., під час якої знищено 200 одиниць забудови, німецька окупація, що закінчилась руйнуванням найважливіших міських споруд, знищенням ландшафтної пам’ятки – (заліснена гора Гай). За радянський період доведено до руїни парафіяльний костел, синагогу, знесено до решти замкові руїни, міську Ратушу. Під час недбалих ремонтів і перебудов з багатьох будинків зникли архітектурні оздоби.
Повернення Підгайцям статусу районного центру, зусилля дослідників, яким не байдужа історична спадщина, сподіваємось сприятиме зростанню престижу міста та більшої уваги до його унікальних памяток.
Одним із перших кроків до збереження та відновлення історичного середовища було опрацювання Історико-архітектурного опорного плану Підгаєць (інститут «Укрзахідпроектреставрація» 1992 – 1993 рр.). у процесі вивчення міста одне з найважливіших завдань – виявити ті унікальні риси, що вирізняють його серед тисяч інших історичних міст; визначити стратегічні напрями регенерації історичного середовища, відтворити найголовніші втрачені особливості міста.
Найважливішим сьогодні заходом має стати реставрація костелу Св. Трійці, що з року на рік дедалі більше руйнується. Не менш важливою компонентною міського середовища, що перебуває у гостро аварійному стані, є будівля синагоги. Вона віддалена від дороги, тому не надто впадає у вічі. Це однак не знецінює її значення в історичному міському організмі. Серед рядової забудови немало цікавих за архітектурою будинків, ґенеза яких сягає у пізнє середньовіччя. Дослідження цих об’єктів може бути багатим на нові знахідки і маленькі шедеври.
Для регенерації загального ландщафтно-просторового середовища Підгаєць необхідними заходами мали б стати:
-          Відтворення характерного ландшафту лівого берега р. Коропець. Історично схили гори Гай були відкритими, а сам гай розташований на плато. Прогулюючись узліссям гаю, можна милуватись панорамою міста та його памятками наче з висоти пташиного лету. Сьогодні ситуація змінена на протилежну. Схил заріс деревами та чагарниками, що зробило його фактично непрохідним. До того ж, високі хащі виключають можливість візуального зв’язку краю плато та міста в долині. Проведення такого заходу є цілком реальним до втілення незначними витратами.
-          На підїзді до Підгаєць з боку Монастириськ поглядові мандрівника чудово розкривається усе місто. Первісно на передньому плані цієї панорами потужною масою виділявся замок. З побудовою промислового підприємства рештки замкових мурів розібрано, замість них зявились безликі об’єми цехів і складських споруд. Щоб повернути привабливість цій ефектній панорамі, доцільно буде відтворити хоча б одне прясло замкового муру зі східного боку.
-          У середовищі головної площі міста на тлі переважно двоповерхової рядової забудови первісно домінувала ратуша, збудована на найвищому місці площі у XVII столітті. Її вигляд донесли фотографії довоєнного часу. Зараз на її місці збудовано новий великий храм, і ця обставина унеможливлює достовірне відтворення історичного архітектурного середовища. Та все ж відтворення такого важливого для самоврядного міста елемента, яким є ратуша – хай навіть не на первісному місці – було б дуже бажаним для повернення історичного обличчя Підгаєць.
                                                                                                                                                                                                                                                                                             Роман Могитич

Немає коментарів:

Дописати коментар