То був останній шанс… (до 20-річчя відновлення Підгаєцького району)

Коли в пошуках хліба насущного наприкінці 90-х років XX ст. опинився в Чехії, не думав і не гадав, що омріяне «дитя» - Підгаєцький район, яке так тяжко виношувалось і народжувалось наприкінці 1980, через 10 років стане хронічним пацієнтом обласного бюджету, без постійних фінансових ін’єкцій якого воно («дитя») перестало б існувати. Як може бути інакше, коли район, наскільки мені відомо, дотується більш, як на 80 відсотків. Тоді як Герцаївський район на Чернівеччині, що відновлений того ж часу рішенням Верховної Ради, не те що процвітає, але серед інших районів Буковини довів своє право на самостійне існування. Коли навколишні райцентри (Монастириська, Бережани, Галич, Козова, Теребовля), незважаючи на скрутні умови сьогодення, все-таки знаходять у собі ресурси будуватись, а чи щось, бодай, оновлювати, то вигляд Підгаєць, як райцентру, гірший, ніж у післявоєнний час. Чому так? Що стало причиною краху надій підгайчан на нове життя?

Чи праві ті скептики, які щораз повторюють, що цього району не потрібно було взагалі? Адже, крім апаратників у різних районних установах, нічого не змінилось. Чи це так? А якщо так, то логічне запитання, майже за Шевченком: за що боролись?!

Так сталося волею долі, що тоді я, як міський голова у 1990 – 1994 роках, був в епіцентрі тих подій. Ба й більше, без фальшивої скромності, з усією відповідальністю тверджу, що був (беру сміливість так сказати!) головним ідеологом відродження району, і до того ж виконував всю чорнову роботу. Всі нитки цього, в багатьох моментах захоплюючого, сюжету перебували безпосередньо у моїх руках чи узгоджувались у діях з іншими сучасниками й творцями тих подій. Або принаймі був у курсі того, що робили інші. Бувало, що втілював у життя ті підказки, що йшли зверху, з області. Так було. І хоча коротка людська пам'ять, як твердять скептики, та все ж ті, хто творив район, хто брав посильну участь у його творенні, без сумніву, пам’ятають ті події.

Знаймо своїх героїв

З 2006 року в Україні офіційно прийнято відзначати 14 грудня як День вшанування ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС, адже саме цього дня було завершено будівництво саркофага над зруйнованим 26 квітня 1986 року у результаті вибуху четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС. Сотні тисяч людей з усього Радянського Союзу брало участь у ліквідації наслідків цієї жахливої катастрофи, та найбільше було жителів Української РСР. Було там і багато наших земляків. Сьогодні своїми спогадами ділиться житель с. Старого Міста, ліквідатор наслідків Чорнобильської катастрофи категорії II–А Ярослав Ількович Пелещишин.

-          Це вже був 1987 рік. Починалось літо, - розпочинає свою розповідь Ярослав Ількович. – На той час я працював трактористом у колгоспі с. Старого Міста «Шлях до комунізму». Вдома з роботи мене чекала любляча дружина Марія та двійко маленьких діток – шестирічний Іванко та трирічна Оля. Я спішив з роботи до сім’ї, а там того дня на мене чекала на мене ще й повістка з військкомату: «З’явитись у Бережанський військкомат». Не знав, ні для чого, ні куди треба буде їхати, але, як послушний громадянин своєї держави, поїхав, куди кликали.

Підгайці. Історико-містобудівний нарис

Мережа міських поселень Галичини формувалась упродовж століть вслід за розвитком суспільно-економічних відносин. Період XIII – I пол. XVII століття, знаменується динамічним зростанням  кількості міст. Це явище було спричинене не менш динамічним розвитком цілком «капіталістичних» товарно-грошових відносин. Будучи переважно осередками торгівлі та ремесла, міста виконували функцію ринків обміну для певної території. В ідеалі система розташування міст забезпечувала можливість селянам з найдальшого села впродовж дня привезти до міста продукцію землеробства, продати чи обміняти її на ремісничі вироби і того ж дня повернутись додому. На середину XVII століття у Руському воєводстві вже було 177 міст, середня відстань між якими становила 15 – 20 км.

Якщо до XV століття ініціатива у заснуванні нових поселень належала верховній владі (князям, королям), то надалі заснування міст ініціювали переважно приватні землевласники, почавши від великих магнатів-латифундистів, закінчуючи більш-менш заможними дворянами. Справою власників було отримати в королівській канцелярії необхідні юридичні документи, зокрема узаконити торговельні та ярмаркові дні. Місто розглядали передовсім як надійне джерело доходів. Окрім цього воно сприяло оборонності краю і пожвавлювало внутрішній торговельний обмін.

УПА на Підгаєччині

Про визвольний рух на Підгаєччині першу комплексну статтю написав Лев Шанковський. Визвольний рух ОУН та УПА на території Підгаєцького повіту також розглянемо у вступній статті Петра Твардовського до історико-мемуарного збірника «Підгайчани в боротьбі за волю України», яка переважно опиралася на праці Л. Шанковського, П. Мірчука та спогади вихідців з Підгаєччини.

Ця стаття – спроба подати загальну характеристику діяльності підрозділів УПА в Підгаєцькому повіті на підставі широкої джерельної бази, насамперед документів ОУН і УПА, які зберігаються в українських архівах. Виписки частини документів надав дослідник Володимир Мороз.

Створення відділів УПА на території Підгаєччини мало за собою багатий військовий досвід Організації Українських Націоналістів. Упродовж 1938 – 1939 років члени та симпатики ОУН проходили теоретичний і практичний вишкіл у навчальних таборах, що були організовані у важкодоступних лісових місцевостях біля сіл Мужилів, Шумляни, Лиса, Вербів, Рудники, Носів та Затурин. Підпільники Підгаєччини виступили організованою силою у подіях німецько-польської та радянсько-польської війни 1939 року.

Також на початку війни між ІІІ Рейхом та Радянським Союзом активну участь у військових подіях червня – липня 1941 року взяли члени ОУН з Підгаєцького повіту, виконуючи накази Проводу ОУН щодо загального повстання у Краї та проголошення Акту Державної Незалежності.

Спогади про Майдан

Розумію, що спогади кожної людини чогось варті, і ще, зваживши на прохання моїх товаришів, пишу ці спогади.

У 2004 році наші сподівання на справедливість було зневажено, право на вибір було забрано. Неспокій, тривога, бажання змін спонукало мене, як і багатьох інших, у ту зимову пору вирушити до Києва на Майдан. Запам’яталось, як вирушали автобусом з-під районної ради, як мене проводжала дружина і мій товариш Ярослав Саландяк, який хотів та фізично не зміг поїхати. Їхати було холодно, хоч мав кожуха. Там одразу вразила величезна кількість людей. Дух, повітря Майдану – це щось надзвичайне. Розмовляти будь з ким було легко і приємно, ми справді почувалися одним народом. Пригадую, як вночі ми стояли біля Верховної Ради та й почали співати українських пісень, то була чудова ніч… ще згадалась молода пара, що дала обіцянку після перемоги народити дитину, дідусь, що приніс нам маленьку баночку меду, бо більше нічого у нього не було, скрипаль, що грав нам на Банковій у скрипучий мороз, грав чудово, від душі дарував свій талант.

Інвестиційний паспорт Підгаєцького району 2015

Інвестиційний паспорт Підгаєцького району створено Підгаєцькою районною державною адміністрацією. Він містить якісну, актуальну та вичерпну інформацію про конкурентні переваги, інвестиційні можливості району, а також спрямований на розкриття і реалізацію його інвестиційного потенціалу.

Сподіваємось, що видання буде не тільки джерелом інформації для бізнесу, але й дозволить підвищити інвестиційну привабливість району, стане ефективним інструментом для налагодження ділових контактів з потенційними інвесторами, сприятиме прийняттю позитивних рішень щодо інвестування на території Підгаєччини.

Запрошуємо потенційних інвесторів до взаємовигідної співпраці з метою подальшого гармонійного розвитку всіх напрямків економіки краю. Спільно ми побудуємо потужну, економічно розвинену Підгаєччину.
                                                                                  Підгаєцька районна державна адміністрація

Список депутатів Підгаєцької міської ради (2015 рік)

Підгаєцький міський голова:

Левкович Тетяна Володимирівна – висунута Підгаєцькою районною організацією ВО «Батьківщина».

Підгаєцька районна організація партії Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина»:

Шкрум Оксана Володимирівна (перший кандидат),

Мирний Андрій Юліанович (вул. Майдан Незалежності, Шкільна, Кравецька),

Баран Ігор Іванович (вул. Василя Стуса, Галицька),

Кріпка Любомира Михайлівна (вул. Бережанська, Мічуріна),

Корпан Михайло Зіновійович (вул. Спасівська),

Сиротюк Андрій Романович (вул. Т. Шевченка №№ 64 – 91, Поповича, Марцелівська, 

Спортивна, Є. Коновальця, Нова, О. Яворського, Січових Стрільців),