Таємниця підгаєцького скарбу

Не один польський історик, досліджуючи події давно минулих літ, згадував про скарб підгаєцького замку. Цю загадкову подію майже 400-літньої давності описав Владислав Лозінський у книзі «Prawem I Lewem». Подія інтригувала не одне покоління поціновувачів старовини, й не тільки їх. Після вигасання родини Бучацьких, нові дідичі міста Вольські 1605 року продали Підгайці разом із величезним феодальним ключем воєводі Руському Станіславові Гольському. Його генеалогічне дерево було прекрасною ілюстрацією кар’єрних злетів і падінь

багатьох лицарів у давній Речі Посполитій. До слова, про родину Гольських у ті часи співали пісеньку: «Фамілія кравчиків на прізвисько Гольських не дуже займала хронікарів польських».

Як би там не було, але Станіслав Гольський, завдяки рицарській зброї і відданості королівській присязі, добився високих посад у Польському королівстві. Одружений був із Анною з Потоцьких. Отримавши у власність Підгайці, а ще Бучач і Чортків, він добре укріпив підгаєцький замок. Ця обставина, а також позитивне реноме власника і родинні узи стали причиною однієї із найзагадковіших та заплутаних історій старої Польщі.

Отож, у 1612 році сусід і далекий родич Гольського Стефан Потоцький з недалекого Золотого Потоку вибрався на війну до Молдавії. Приводом було те, що на троні Молдови сидів господар, нелояльний до Польщі. Треба було скинути його, а на трон посадити брата жінки Потоцького. Та й Молдова була ласим шматком для польської шляхти і козаків. А що в короля Польщі фінансових і міліарних можливостей не завжди було більше, ніж у шляхти, то й Стефан Потоцький не дуже зважав на короля.

Герб і прапор Підгайців

На початку XVI ст., з огляду на вигідне розташування, Підгайцям надано привілей на проведення ярмарків. А 19 липня 1539 року вже як два окремі містечка – Старі Підгайці (Antiquo podhaicze) та Нові Підгайці (Novae Civitatis Podhaycze) – отримують два привілеї з дозволами на самоврядування за магдебурзьким правом. Очевидно, що відтоді Старі та Нові Підгайці мали використовувати власні міські печатки з гербом. Звично такі питання вирішували на місці й герб обирав бурмистр чи магістрат, іноді знак містові надавали власники. У деяких королівських привілеях також фігурували надання гербів чи печаток з гербами, але переважно вони мали суто формальний характер.

Найважливішою сферою застосування міського герба було його використання на печатці. Найдавніша підгаєцька печатка, яку нам вдалося виявити у Кракові, скріплювала документ за 1554 рік. Це кругла печатка діаметром 27 мм, на якій зображена латинська літера «Р», під нею півмісяць ріжками вгору, а ще нижче – хрест з розширеними раменами. У фондах Центрального державного історичного архіву України у Львові вдалося відшукати іншу міську печатку на документі 1658 року. На ній (кругла, діаметром 32 мм) фігурує описаний вище герб у щиті, а по колу – латинська легенда: «SIGILLUM CIVI… PODHAI», тобто – «ПЕЧАТКА МІСТА… ПІДГАЙЦІ».

Етнічний склад населення Підгайців

Підгайці, як місто, стояли на одному із головніших бічних артерій торговельних шляхів з Азії, Криму зокрема, до Європи. Саме в тому було їхнє «щастя» і «нещастя». «Щастя» - бо розвивались економічно, до того ж, прибували до українців-автохтонів й сотні, а то й тисячі представників інших народів і насамперед поляків, євреїв та вірмен. «Нещастя» - бо часті татарські набіги нищили місто і не давали можливості стабільно розвиватись. Так місто стало багатоетнічним.

Відомості про етнічний склад населення міста Підгайці, вочевидь, спочатку фрагментарні, а після приєднання Галичини до Австрії з її любов’ю до статистики, маємо здебільшого уточнені дані не тільки про населення загалом, а й про належність до тієї чи тієї віри, що й означало тоді і належність тієї чи тієї особи до конкретного етносу. Погоджуємось з відомим істориком, уродженцем Підгаєччини (Старе Місто) Тарасом Гунчаком, який, редагуючи історико-меморіяльну працю вихідців з Підгаєцького повіту «Підгаєцька земля», зазначив: «Наше знання підгаєцького громадського життя, без сумніву, дуже фрагментарне. Документи, які нам доступні, відносяться в більшости до подій, що були легального або адміністративного характеру. Чогось в роді щоденної хроніки, на жаль, не маємо». Се стосується і знань про етнічний склад населення міста.

Наші Підгайці

Підгайці – місто, яке розкинулось у верхній течії невеликої річечки Коропець, що в’ється вузеньким струмочком поміж садами і гаями.

Колись у далекі часи, місто оточували пишні гаї. Можливо від них древнє поселення і дістало назву Підгайці.

Історія Підгаєць багата пам’ятними подіями. Перебування довгий час на окраїні польського королівства, місто багато разів зазнавало руйнівних наскоків татарських орд. Татарських завойовників притягували люди, багата здобич, високі викупи, що їх платили багатії. Особливо спустошливими були наскоки кочових розбійників у 16 ст., коли після одержання Магдебурзького права та додаткових привілеїв місто почало швидко розбудовуватись і розвиватись.

Остання битва з татарами в межах Речі Посполитої відбулась поблизу Підгаєць 1698 р. Найбільша подія в ті часи – битва польного гетьмана Польщі Яна Собєского з гетьманом Правобережної України Петром Дорошенком, яка закінчилась підписанням 16. 10. 1667р., в місцевому костелі відомих в історії України Підгаєцьких угод П. Дорошенка.

В 1687р., один з придворних короля в місті до дружини писав про Підгайці, як про одне із значних міст з мурованими будинками і брукованими вулицями, укріпленим замком з вежами і валами. І досі в Підгайцях збереглося чимало історичних та архітектурних пам’ятників. Одним з таких пам’ятників є будинок де жив деякий час Фредерік Шопен (1810 – 1849рр.), великий польський композитор і піаніст, один з найвизначніших представників національної польської музичної культури, класик світової музики.

Підпорядкування Галичини Австрії у 1772р. дало позитивні зрушення у економічному й соціальному житті Підгаєцького повіту: будівництво дороги Бережани – Монастириська (1831р.), розвиток гончарства, тютюну, коноводства,збільшення ярмарків, поява фабрики виготовлення с/г машин, броварня, гуральня, повітовий шпиталь тощо. Діють єврейські, польські та українські культурно-просвітницькі та фінансово-господарські установи: «Яд Харуцім» («Трудова рука»), Клуб єврейських громадян,добродійне товариство «Гомлей-Хесед» («Плата милосердя»), українське ремісниче товариство «Поміч», товариство купців, Маслосоюз, Торговельна спілка «Сокіл» тощо. Збудована залізниця Підгайці – Львів (1908р.).

З початком 20ст. йшло зростання національної свідомості українців (страйк безземельних та малоземельних селян у Мужилові 1906 р., проти польського пана Бохенського).

Перша світова війна Підгаєцькому повіту завдала великих матеріальних збитків: зруйновані господарства, спалені будинки, людські жертви, як внаслідок воєнних дій, так і внаслідок ряду епідемій.

Друга світова війна: знищення залізниці, розстріли єврейського населення, переселення поляків у 1945 р., на терени Польщі.

З ліквідацією Підгаєцького району 1963 р., життя занепало. Відтік населення (з 1963 по 1991 рр.), зменшилось більше як на 12 тис. осіб.

В теперішній час Підгаєцький район відновлено (6. 12. 1991р.), площа якого 496,38 км. кв. Район межує з Теребовлянським, Бучацьким, Монастириським, Бережанським і Козівським районами та Галицьким районом Івано-Франківської області.

Район знаходиться в межах мікрокліматичної зони Холодне Поділля західного лісостепу. Рельєф територій району хвилястий, пересічений балками і долинами, в західній частині – горбистий.