Знаймо своїх героїв

З 2006 року в Україні офіційно прийнято відзначати 14 грудня як День вшанування ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС, адже саме цього дня було завершено будівництво саркофага над зруйнованим 26 квітня 1986 року у результаті вибуху четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС. Сотні тисяч людей з усього Радянського Союзу брало участь у ліквідації наслідків цієї жахливої катастрофи, та найбільше було жителів Української РСР. Було там і багато наших земляків. Сьогодні своїми спогадами ділиться житель с. Старого Міста, ліквідатор наслідків Чорнобильської катастрофи категорії II–А Ярослав Ількович Пелещишин.

-          Це вже був 1987 рік. Починалось літо, - розпочинає свою розповідь Ярослав Ількович. – На той час я працював трактористом у колгоспі с. Старого Міста «Шлях до комунізму». Вдома з роботи мене чекала любляча дружина Марія та двійко маленьких діток – шестирічний Іванко та трирічна Оля. Я спішив з роботи до сім’ї, а там того дня на мене чекала на мене ще й повістка з військкомату: «З’явитись у Бережанський військкомат». Не знав, ні для чого, ні куди треба буде їхати, але, як послушний громадянин своєї держави, поїхав, куди кликали.

Підгайці. Історико-містобудівний нарис

Мережа міських поселень Галичини формувалась упродовж століть вслід за розвитком суспільно-економічних відносин. Період XIII – I пол. XVII століття, знаменується динамічним зростанням  кількості міст. Це явище було спричинене не менш динамічним розвитком цілком «капіталістичних» товарно-грошових відносин. Будучи переважно осередками торгівлі та ремесла, міста виконували функцію ринків обміну для певної території. В ідеалі система розташування міст забезпечувала можливість селянам з найдальшого села впродовж дня привезти до міста продукцію землеробства, продати чи обміняти її на ремісничі вироби і того ж дня повернутись додому. На середину XVII століття у Руському воєводстві вже було 177 міст, середня відстань між якими становила 15 – 20 км.

Якщо до XV століття ініціатива у заснуванні нових поселень належала верховній владі (князям, королям), то надалі заснування міст ініціювали переважно приватні землевласники, почавши від великих магнатів-латифундистів, закінчуючи більш-менш заможними дворянами. Справою власників було отримати в королівській канцелярії необхідні юридичні документи, зокрема узаконити торговельні та ярмаркові дні. Місто розглядали передовсім як надійне джерело доходів. Окрім цього воно сприяло оборонності краю і пожвавлювало внутрішній торговельний обмін.

УПА на Підгаєччині

Про визвольний рух на Підгаєччині першу комплексну статтю написав Лев Шанковський. Визвольний рух ОУН та УПА на території Підгаєцького повіту також розглянемо у вступній статті Петра Твардовського до історико-мемуарного збірника «Підгайчани в боротьбі за волю України», яка переважно опиралася на праці Л. Шанковського, П. Мірчука та спогади вихідців з Підгаєччини.

Ця стаття – спроба подати загальну характеристику діяльності підрозділів УПА в Підгаєцькому повіті на підставі широкої джерельної бази, насамперед документів ОУН і УПА, які зберігаються в українських архівах. Виписки частини документів надав дослідник Володимир Мороз.

Створення відділів УПА на території Підгаєччини мало за собою багатий військовий досвід Організації Українських Націоналістів. Упродовж 1938 – 1939 років члени та симпатики ОУН проходили теоретичний і практичний вишкіл у навчальних таборах, що були організовані у важкодоступних лісових місцевостях біля сіл Мужилів, Шумляни, Лиса, Вербів, Рудники, Носів та Затурин. Підпільники Підгаєччини виступили організованою силою у подіях німецько-польської та радянсько-польської війни 1939 року.

Також на початку війни між ІІІ Рейхом та Радянським Союзом активну участь у військових подіях червня – липня 1941 року взяли члени ОУН з Підгаєцького повіту, виконуючи накази Проводу ОУН щодо загального повстання у Краї та проголошення Акту Державної Незалежності.